ДО ДНЯ СЕЛА!!!
ДО ДНЯ СЕЛА!!!
Моє коріння тут,на цій землі,
Яку не можна серцем не любить.
До болю рідне й миле все мені:
Тут слово ніжне батьківське звучало.
Моє коріння тут,на цій землі.
Рідне село! Воно насправді зігріває душу кожного із нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були,а невидимі промінчики притягують до себе,кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Здається, нема нічого кращого на світі за побачення із знайомими вулицями,батьківською хатою.
СЕЛО…і серце одпочине.Село на нашій Україні, неначе писанка, село. Здається,Великий Кобзар писав ці слова про нашу Петровірівку. Змінюються часи,змінюється і наше село: розбудовується, розквітає і молодіє.
Але головною окрасою нашої маленької батьківщини є і завжди будуть наші прекрасні люди. Сьогодні ми розпочинаємо рубрику «Люди нашого села». Ми хочемо розказати Вам про простих працьовитих сільчан, які найкращі роки свого життя присвятили розбудові Петровірівки, тут народилися їхні діти, онуки та правнуки. Ми пишаємось, що живемо серед них.
Ткаченко Віра Федорівна. Коли Ви зайдете до її двору,то неначе попадете в райський куточок. Кругом хати розкинувся яблуневий сад з великими червонобокими яблуками на гіллі,з виноградної арки звисають великі гронки винограду. П’янкі аромати пливуть вулицею .Вся садиба доглянута дбайливою господинею з добрими очима та натрудженими руками.
Віра Федорівна прожила прожила гарне життя. В Петровірівці вона вже 57 років. Її трудовий шлях розпочався в 20-літньому віці,коли вона почала працювати в лінолеумному, а згодом в пластмасовому цеху. В 1974 році за покликом серця (дуже любить готувати) перейшла працювати поваром в нашій місцевій лікарні. Сорок років варила Ніна Федорівна їжу для хворих,а це,треба сказати,справа нелегка. Правильно і вміло приготувати дієтичні блюда,щоб і смачно,і корисно та ще й з дотриманням усіх немислимих вимог-діло не просте. А вона змогла!Допомагала пацієнтам боротися з хворобами,частенько заходила до них в палати,підтримувала морально. Одним словом,в свою роботу вкладала свою душу.
Доля була схильною до Віри Федорівни:разом з чоловіком народили та виростили двох синів Миколу та Геннадія,Бог послав їм трьох онучок та правнука Дениска. Бабуся Віра і сьогодні в свої 77 років не сидить без діла:має домашнє господарство ,тримає корівку. Кожного дня виглядає до себе в гості дітей та онуків,а ще мріє,аби наше село ставало все гарнішим.
Зичимо Вам, Віро Федорівно, міцного здоров’я, мирного неба, затишку та добробуту.
Шановні земляки!Ми запрошуємо Вас до співпраці: долучайтесь до нашої рубрики. Чекаємо на Ваші розповіді про Ваших рідних та близьких, сусідів та колег по роботі.
